Залюбовський Григорій Антонович
Григорій Залюбовський – громадський діяч і науковець Катеринославщини

Григорій Залюбовський – громадський діяч і науковець Катеринославщини Головні події життя Григорія Антоновича Залюбовського встановлюються за відносно нечисленними й достатньо обмеженими свідоцтвами, які містяться в некрологах,опублікованих у Катеринославській пресі, та життєписі науковця, що зберігається у фондах інституту Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського. Ім’я автора останнього, на жаль, залишилось невідомим. Судячи з тексту, він познайомився з Григорієм Антоновичем через їхнього спільного шкільного товариша, вчителя хімії реального училища м. Катеринослава О.М. Попова. Слід зазначити, що саме завдяки цьому анонімному життєпису з’явилася можливість не тільки перевірити чи уточнити факти біографії Г.А. Залюбовського, а й уявити його повсякденне життя з суто людськими клопотами, риси характеру та здібності цієї непересічної особистості.

 

Дитячі роки, цукерки та різки «під дзвоник»

Батьки Г.А. Залюбовського – Антон Олексійович і Олександра Юхимівна – поміщики, що мешкали у Новомосковському повіті Катеринославської губернії. Ймовірно, саме тут і народився та провів дитячі роки Григорій разом із своїми двома сестрами Катериною та Ганною і братом Левом.

Загальновідомо, що у вересні 1845 р. Г.А. Залюбовський вступив до Катеринославської повітової школи. У парафіяльному (підготовчому) класі навчався на 4-му відділенні (або колі) – «читанні». Дітьми опікувалися вчитель і священник. Згадуючи про них, Григорій Антонович відзначав, що вчитель не обтяжував себе викладенням матеріалу «в класі», але при цьому постійно і з насолодою під час занять їв цукерки. За порушення дисципліни учнів сікли різками.

У 1846 р. хлопчик став уже учнем другого класу Катеринославської класичної гімназії. Зі спогадів Г.А. Залюбовського про перебування там ми дізнаємося про систему тогочасного навчання, вчителів і предмети, які вивчали у цьому закладі. Зокрема йдеться про те, що в 1848 р. тут введено нову дисципліну «Законодавство». Учні, що прослухали цей курс, мали право обіймати відповідну до освіти посаду судового службовця. Предмет викладав А.С. Понятовський (учитель латинської мови Катеринославської гімназії, подарував місту будинок під першу жіночу гімназію), який користувався великою повагою серед гімназистів. Саме від нього, як відзначає Григорій, «мы впервые услышали… речи о русском законодательстве». Серед предметів, які викладали, майбутньому науковцю дуже сподобались уроки літератури, риторики та піїтики. Викладачем був С.І. Веребрюсов, людина, яка виділялась серед інших не тільки своєю зовнішністю (розумне обличчя, яскравий погляд), але й характером (відзначаються такі риси як гумор, сарказм тощо).

До 4-го класу учнів за «одиниці» та порушення дисципліни по суботах сікли різками «під дзвоник». Особливо вирізнявся у виконанні цього вчитель французької мови. З 6-го класу ввели «маршировку та навчання військовим прийомам»…

У 1852 р. Залюбовський «із задоволенням покинув гімназію, скінчивши повний курс».

Зі студентської лави – на канцелярську службу та вчителювання

Подальше навчання Г.А. Залюбовського було пов’язане з природничим факультетом Харківського університету, куди він вступив під впливом старшого брата, студента-математика. Ця подія сталася в 1853 р. після того, як юнак самостійно опанував деякі курси та склав вступні іспити. В. Степовий зазначає, що «студентство тоді більше цікавили бенькети усякі… і Залюбовський жив як усе товариство». Однак закінчити курс навчання йому не судилося. Через два роки він був змушений залишити університет через брак коштів і повернутися до Катеринослава, де почав працювати канцелярським служителем Катеринославської палати громадського суду (обійняти цю посаду, ймовірно, дозволили знання з курсу «Законодавство», які юнак свого часу отримав у гімназії)…

Через деякий час після повернення до Катеринослава Залюбовський перейшов до вчителювання. Такий крок із його боку, можливо, був обумовлений поширенням серед інтелігенції ідей просвітництва, чому значною мірою сприяло завдяки клопотанню М. Пирогова відкриття у 1859 р. у Києві першої в Російській імперії недільної школи. Григорій Антонович став «смотрителем Новомосковской еврейской школы». Бажання хоча б якимось чином сприяти зростанню освіти серед народних мас призвело до подання ним у 1861 р. «прошения штатному смотрителю уездного училища», у якому обґрунтовується можливість використовувати приміщення училища для недільної школи, в якій навчатимуться «лица мужского пола». Зокрема в проханні йдеться про те, що Г.А. Залюбовський «обеспечение воскресной школы материальными средствами, а также отопление помещений в зимнее премя принимает на себя и вообще обязуется обеспечивать школу во всех ее нуждах».

Студент удруге

У 1862 р. Григорій Антонович знову стає студентом Харківського університету, тільки обирає вже історико-філологічний факультет, що, можливо, було обумовлене особливостями суспільного розвитку того часу. Адже 50–60 роки XIX ст. – це час розповсюдження ідей романтизму, народництва. Ідеалізація прихильниками народницького руху селянства як одноосібного носія та виразника української національності (етнічності) обумовила звернення інтелігенції до вивчення його традиційної культури, звичаїв, фольклору. Така ситуація сприяла тому, що і «студентство робилося проводирем нових поглядів».

Наслідком зростання національної самосвідомості серед студентської молоді Харкова стало створення низки гуртків, члени яких були прихильниками й виразниками ідей «народолюбців». Це виявилося у значному інтересі студентів до народного життя, народної культури, загалом до «національного питання». За кількісним складом і згуртованістю серед інших значно виділявся Гурток студентів із Катеринославщини, який навіть мав «власний український хор». За спогадами самого Г.А. Залюбовського, «хоры студенческие были излюбленными у общества, ни один концерт без них не обходился... и народные малорусские песни изгнали романсы в гостинные». Можна припустити, що і сам Григорій Антонович міг очолювати такий гурток, або був одним із його провідних членів, оскільки є свідчення того, що в молоді роки він був «большим любителем пения, играл на скрипке и гитаре, не прочь был потанцевать».

Українське товариство та початок книговидання

Зовнішнім виявом розвитку ідеї етнічної ідентичності серед харківського студентства стало українське вбрання – «чумарки, сиві шапки та ін.». Г.А. Залюбовський займає активну позицію в розповсюдженні нових ідей і стає одним із найактивніших діячів українського товариства. Достатньо сказати, що він починає видавати українські книжки.

У листі до видатного вченого М. Максимовича із проханням надіслати кілька примірників його фольклористичних збірок, Залюбовський зазначає, що надсилає два харківських видання: «Долю», вчинок молодого писаки – чорноморця Нардеги, і «Не до любови», вчинок одного полтавського пана Шохина», підкреслюючи «я їх видавець». Наголошується, що готуються до друку ще кілька різножанрових творів, а також окремо автор листа підкреслює, що «готуєця й збірка» (вірогідно, малася на увазі публікація фольклорного матеріалу).

Обумовлюючи кількість необхідних книжок, він підкреслює «... я тут не один малоросс, бажаючий добра своїй родині і цінуючи людей, котрі роблять їй добро і не відвертаюця від неї, як сини непотрібні і усі б ми бажали мати Ваші вчинки і видання»… Таким чином збірки М. Максимовича могли бути своєрідним методичним посібником для збирача-початківця.

За спогадами Григорія Антоновича, під час другого його перебування в університеті, «студенты старались изучать предметы не по запискам, а по указанным профессором источникам» і самі брали безпосередню участь у науковій роботі.

У 1864 р. обставини склалися таким чином, що майбутній вчений вдруге залишає студентську лаву і починає шукати місця роботи. Спираючись на дату, вказану на листі до М. Максимовича – 20 листопада 1864 року, можемо припустити, де в цей час працював Залюбовський, оскільки тут міститься й зворотня адреса – «в Харьков, в книжный магазин Баллиной». Така адреса ще раз свідчить про його тісний зв’язок із революційно налаштованою інтелігенцією Харкова, зокрема родиною Балліних (М. Баллін – викладач Харківського університету з 1861 р., прихильник ліберально-демократичного руху на Придніпров’ї).

У зв’язку з цим доцільно висловити припущення, що головною причиною, яка змушувала Григорія Антоновича обидва рази полишати навчання в університеті, була саме його причетність до революційно-демократичного руху, а не фінансова неспроможність. «…був змушений знову переїхати на Катеринославщину»

Хронологічна послідовність посад, які обіймав Г.А. Залюбовський в наступний час, подається В. Степовим у некролозі. Цей перелік вважається найбільш детальним і наводиться усіма сучасними дослідниками життя та творчості вченого. Згідно з цими даними, Залюбовський, уникаючи поліцейських переслідувань, «був змушений знову переїхати на Катеринославщину» і з 1867 р. стає судовим слідчим у різних місцевостях губернії (Катеринославський повіт, м. Ростов). У 1875 р. він був призначений слідчим у найважливіших справах, у 1881 р. – обраний почесним мировим суддею. У період з 1882 по 1896 рр. був членом Катеринославського окружного суду, а «далі, до самої смерті, був директором місцевого товариства взаємного кредиту»…

Таким чином, можна констатувати, що юридична спрямованість була визначальною у його професійній діяльності. Однак слід погодитися з думкою С. Світленка, що «юридична кар’єра була для Залюбовського не самоціллю, а способом реалізації суспільно-політичних поглядів» і «культурно-освітніх досліджень у галузі українського мовознавства, етнографії тощо». Саме вищеозначені юридичні посади сприяли його постійним пересуванням у межах губернії та надавали можливість безпосереднього спілкування з представниками різних прошарків тогочасного суспільства.

Активний діяч Катеринославської міської думи

Активна громадська позиція була неодмінною складовою життя Г. Залюбовського. В. Степовий підкреслював, що він «був видатним громадським діячем у Катеринославі».

Зокрема, про це свідчить те, що на засіданнях міської думи протягом 80-х років Григорія Антоновича неодноразово обирали до складу багатьох підготовчих комісій. Наприклад, у 1880 р. із восьми діючих комісій він бере участь у роботі трьох (слід зазначити, що одна з них виникає за його ініціативи і спрямована на поліпшення стану міського господарства), в 1881 р. – у двох із шести, в 1887 р. – у трьох із п’яти, в 1888 р. – у п’яти з тринадцяти.

Важливим результатом праці Г.А. Залюбовського в міській думі була підготовка та проведення святкування 100-літнього ювілею м. Катеринослава, яке значною мірою відбулося завдяки його ініціативі та зусиллям.

Опікування народною освітою

Вище ми вже звертали увагу, що він опікувався відкриттям недільної школи у Новомосковську, але це не виняток, а постійна турбота про народну освіту в нашому краї. Зокрема М. Биков пише, що Г.А. Залюбовський «виторговував на школу й бібліотеку кожну копійчину». Як член повітової губернської шкільної ради він любив докладно екзаменувати учнів під час поїздок по школах. Згадку про це містить й інформація з Новомосковського повіту, надрукована в щотижневику «Степь» і підписана «Хуторянин»: «экзамены по школам проводили члены училищного совета – гласные Залюбовский и Бахмутов».

Стан розвитку народної освіти, особливо у межах рідного Новомосковського повіту, постійно турбував Григорія Антоновича. Незначна кількість шкіл і їх мізерне фінансування у порівняні з Олександрівським або Катеринославським повітами призводили тут до негативних наслідків у повсякденному житті. Наприклад, у статті «Из крестьянских нравов», надрукованій на сторінках того ж щотижневика «Степь», наведені три випадки хуліганства молоді з різних сіл повіту. Щоб запобігти цим явищам, Г.А. Залюбовський пропонує земству «для смягчения нравов насаждать в деревнях школу, религиозное воспитание и позаботиться о разумном удовлетворении нужд не только материальных, но и духовных и нравственных».

Звертався названий автор і до аналізу зміни загальної кількості навчальних закладів як у губернському місті, так і у повітах. Зокрема, в 1888 році, в центрі уваги науковця стає дослідження колишнього директора катеринославської гімназії Я.Д. Грахова діяльності очолюваних ним і підпорядкованих гімназії навчальних закладів. Період, що розглядається в роботі, охоплює 63 роки існування місцевих шкільних закладів.

Логічним продовженням цієї теми є стаття «Новомосковские учебные заведения». В ній автор відзначає ті позитивні зміни, що відбулися серед навчальних закладів повіту за час після виходу роботи Я.Д. Грахова. До аналізу як джерела залучаються також Звіти новомосковської повітової земської управи. Г.А. Залюбовський зосереджує увагу на таких важливих та інформативних питаннях як матеріальна база новомосковського повітового училища, предмети, що викладаються в ньому і кількість годин для їхнього засвоєння учнями та платня вчителям. Окремо звертається увага на збільшення кількості сільських шкіл і учнів у повіті майже за 30 років. Зокрема згадується відкриття шкіл у селах Перещепине, Бабайківка, Єлизаветівка, Кам’янка, Чернеччина та інших. На кінець 60-х років у навчальних закладах нараховувалося всього 815 душ учнів (в тому числі 31 дівчинка).

Вбачаючи в такій ситуації позитив, Григорій Антонович підкреслює, що «открытие школ указывает и на достаточно назревшую в сельской среде потребность грамоты, так как все... школы открыты были на общественные средства и все они были «смешанные» (для мальчиков и девочек)».

Усі просвітницькі та культурні заходи повітового і губернського земств завжди отримували підтримку з його боку. Так, у другiй половині 80-х років він разом із іншими прогресивно налаштованими гласними займається влаштуванням губернського педагогічного музею. Ця освітня установа цілеспрямовано налаштовувалась на низку заходів для підвищення кваліфікаційного рівня народних учителів – з’їзди, курси, екскурсії тощо. Протягом двох років земство витратило майже 6000 карбованців на придбання посібників для майбутнього освітянського центру, але реалізувати цей план не вдалося через відсутність дозволу Міністра народної освіти. Кілька років потому ці посібники Земство подарувало 1-му реальному училищу м. Катеринослава, яке, в свою чергу, частину відправило до ремісничого училища с. Покровського, а частину залишило у себе в природничо-історичному кабінеті.

Підтримка «Міської громадської бібліотеки»

3 просвітництвом було пов’язане й піклування Григорія Антоновича про розширення можливостей населення наблизитися до надбань світової літератури та культури. Таким освітянським осередком завдяки його турботам стала «Міська громадська бібліотека». Саме Г.А. Залюбовському мешканці Катеринослава завдячують її появою під час 100-літнього ювілею міста в 1887 р. Незмінним головою Ради «Міської громадської бібліотеки» він був аж до своєї смерті.

Водночас Г.А. Залюбовському вдалося заохотити «крамарську товщу гласних» до фінансування «Екатеринославского юбилейного листка», який видавався у квітні-травні 1887 р. Кошти від реалізації цього видання передбачалося витратити на облаштування Мiської громадської бібліотеки.

Майже кожен випуск мiстив численні матеріали, підготовлені самим Григорієм Антоновичем. Частина з них підписана повним прізвищем, частина – криптонімами або взагалі друкувалася без зазначення автора… Тематика статей і публікацій віддзеркалює широке коло проблем із історії та сучасного йому життя Катеринослава, якими Григорій Антонович переймався у період підготовки до ювілею. Привертає увагу його полеміка з харківським діячем М. Балліним стосовно відкриття Міської Пyблічної бібліотеки. Автор торкається таких важливих питань, як «от кого именно исходило первоначальное учреждение нашей городской библиотеки» в 30-х роках XIX ст., у зв’язку з якими подіями була перервана її діяльність тощо. У №21 oпубліковано «Проект Правил Екатеринославской городской публичной библиотеки».

Також на сторінках «Екатеринославского юбилейного листка» публікували прізвища громадян із переліком тих видань, які вони безкоштовно передавали до фонду бібліотеки. Серед них є і прізвище Г.А. Залюбовського, який подарував цьому культурному закладу міста 47 назв книжок, усього 141 том.

Знайдено лист, адресований до Бориса Дмитровича [Грінченка], який, вочевидь, мав стосунок до видання «Земського збірника Чернігівської губернії» з проханням надіслати примірники для «Mіської громадської бібліотеки». Для більшого переконання автор посилається на те, що серед інших завдань бібліотека має стати центром, в якому зібрані «всякого рода издания» Південної Росії.

«… основательный знаток местного края»

Г.А. Залюбовський був постійним і «працьовитим» членом редакцій перших катеринославських газет: «Екатеринославские губернские ведомости», «Екатеринославский листок», «Степь». На сторінках цих видань ми зустрічаємо його краєзнавчі публікації та нотатки, також підписані псевдонімами та криптонімами: Г. Антоненко, Боярка, Г. Ворониченко, Забадько, Екатеринославець, Здешний, Земець, Проезжий, Г3.

Багато зусиль докладав Г.А. Залюбовський і до створення у Катеринославі вченої архівної комісії (відкрита 16 березня 1903 р.). Hеодноразово він піднімав це актуальне питання на зборах членів редакції газети «Екатеринославские губернские ведомости», до складу якої він входив і серед яких більшість «принадлежали к недавнему пришлому элементу нашего города». Цей факт, а також те, що останні «были иного настроения, образования и еще в слишком молодом возрасте, чтобы удовлетворяться стариною», на думку автора життєпису науковця, зумовили відсутність підтримки з їхнього боку у цій справі.

Організатор, садівник, агроном

Багато зусиль, енергії потребувало від Г.А. Залюбовського налагодження діяльності Катеринославського Відділення Iмператорського Російського товариства садівництва. Саме він проводив збиранням підписів засновників під статутом Товариства, два роки виконував обов’язки секретаря Правління Товариства (за відсутності навіть писаря), потім на тривалий час обіймав посаду голови Товариства. 3 притаманною йому енергією занурювався не тільки в організаційну та практичну роботу цієї важливої на той час установи. Маємо на увазі заходи Товариства в 1893 р. із відродження тутових садів у межах Катеринославської губернії. Зокрема, влаштовуються курси та виписується і розсилається спеціальна література для сільських учителів, закуповуються саджанці тутового дерева тощо. У листі до Я.П. Новицького, датованому 7 лютого 1894 р., Залюбовський цікавиться станом шкільного садівництва в Олександрівському повіті, забезпеченні насінням рослин місцевих учителів тощо.

Відомо, що в Новомосковському повіті Г.А. Залюбовському належало два маєтки: один в 25 верстах від Катеринослава, «хутір «Основа», що розташований між Новомосковськом та Петриківкою», другий – на лівому березі Дніпра поблизу Катеринослава. Н. Василенко відповідно до архівних документів також пише про Залюбовського як одного з великих землевласників слободи Мануйлівки. Не конкретизуючи в даному випадку місце агрономічних дослідів, зазначимо, що Григорій Антонович самотужки в своєму маєтку намагається вирощувати туркестанську витривалу до засухи пшеницю, виноград і навіть бавовник. Результати своїх агрономічних експериментів він демонструє восени на засіданні Товариства садівництва.

На присадибній ділянці біля свого будинку на перетині Казанської та Козачої вулиць (зараз Старокозацька та М. Грушевського) він улітку «копался в своем саду, как большой любитель-садовод, собственноручно выращивавший разнообразные породы плодовых кустарников, черешень и абрикос, а также интересовавшийся цветоводством». Для розширения асортименту рослин він купував дерева і «из сада Канкрина» (предводитель дворянства в Олександрівську). Залюбовський у листі з радістю сповіщає Якова Павловича, що дерева прийнялися і «убыли мало». Водночас у нього виникає низка питань з приводу особливостей щеплень рослин і він звертається до свого адресата з проханням отримати консультацію з цього приводу з садівником Канкріна. Про свої досягнення Григорій Антонович сповіщає в спеціальні журнали з питань садівництва, квітникарства тощо. Звертається ГА. Залюбовський і до народного сільськогосподарського досвіду. Цікавими з цього приводу є записи «Сіянка. Усякі хазяйственні замітки», зроблені в Половиці в 1867 р. Йдеться про досвід вирощування кавуна в Курській губернії та рецепти соління огiрків.

Останні роки життя

Сімейне життя Григорія Антоновича залишилося поза увагою його сучасників. На жаль, відсутні відомості про час одруження, родовід дружини і таке інше. Ми тільки знаємо, що звали її Юлія Дмитрівна, в 1908 р. вона проживала в м. Катеринославi в будинку на вул. Крутогорній. У родині Григорія Антоновича та Юлії Дмитрівни було четверо дітей, яких вони водночас, протягом «одного осеннего месяца» втратили від захворювання на дифтерит. Така особиста трагедія, на думку сучасників нашого героя, сприяла тому, що Залюбовський повністю занурюється у професійну та громадську діяльність.

У 1896 р. Г.А. Залюбовський іде у відставку і обіймає посаду директора Товариства взаємного кредиту губернського Земства. Але невдовзі у нього розвинулася серйозна хвороба серця, «уложившая его в постель почти на год». Улітку він відпочиває в Криму, почувається значто краще, але, незважаючи на заборону лікарів, восени намагається повернутися до активної громадської діяльності. Він їде в свій рідний Новомосковськ і бере участь у засіданнях (земства?). Через нетривалий час йому знову стає зле, хвороба знову приковує до ліжка… У ніч на 10 січня 1898 року Г.А. Залюбовський «весьма скромно ушел из людского горизонта, о чистоте и ясности которого так долго и с такими волнениями старался его дух неспокойный».

Похорон був досить скромним, могила Г.А. Залюбовського до нашого часу не збереглася. Але, за свідченням анонімного автора життєпису, на ній сестра померлого встановила пам’ятник «по образцу памятника Тараса Шевченко». Із того ж джерела дізнаємося, що вдова пожертвувала ділянку землі в Мануйлівці під церкву та школу і намагалася домогтися присвоєння школі імені Г.А. Залюбовського. Н. Василенко зазначає, що в 1903 р. вдова на власні кошти побудувала церкву Трьох святителів (храм зберігся, розташований за адресою вул. Юридична в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра).

Мicькa дума рішенням першої січневої сесії 1898 р. прийняла постанову про увічнення пам’яті померлого гласного думи, назвавши його ім’ям одну зі стипендій у міській жіночій гімназії, а також помістити його портрет у Міській громадській бібліотеці.

Численні чернетки, ненадруковані роботи, листи, значна за обсягом і різна за тематикою бібліотека ГА. Залюбовського перебувала під опікуванням сестри Ганни Антонівни. За її згоди частина книжок, як і бажав за життя Григорій Антонович, була передана О.Л. Майдачевським до Micької громадської бібліотеки. Стосовно подальшої долі усього архіву непересічного громадянина м. Катеринослава серед його родичів і знайомих існувало дві точки зору. Згідно однієї – всі речі необхідно передати для збергання до Міської громадської бібліотеки, другої, до якої схилялася Ганна Антонівна, таким місцем мав стати музей ім. О. Поля. Можливо, свідченням передачі саме сюди означених архівних матеріалів, є інформація Н. Василенко про поодинокі рідкісні речі, які належали Григорію Антоновичу, а також зошити Залюбовського-учня та матеріали судових позивів його родичів.

Протягом усього свого життя Г.А. Залюбовський виявляв надзвичайну енергію, наполегливість та зміну інтересу від однієї справи до іншої, в міру виникнення їх у суспільному житті. Як досвідчений літературний працівник і юрист, Григорій Антонович своєю публіцистичною діяльністю наче наводив культурний лад у хаотичному житті провінційного Катеринослава. «Це була особистість надзвичайно багатогранна за змістом, стійка у збереженні своєї інтелігентної індивідуальності при звичайному засмоктуванні людей провінційним багном, а тому найбільш цікава як сама по собі, так і для ознайомлення з проявами життя суспільства його часу», – так написав невідомий автор у «Життєписі Г.А. Залюбовського».

 

Додаток: Повніша бібліографія